Головна » Статті » На допомогу учню

Великі географічні відкриття і подорожі

                                 

Біля 330 до н.е. Грецький мореплавець Піфей зробив плавання уздовж берегів Європи, відкривши острови Зеландію, Великобританію і Ірландію.

100 до н.е. Римський купець Гиппал переплив Червоне море і Індійський океан і досяг берегів Індії.

981-983 Норманнський мореплавець Ерік Рудий відкрив острови Гренландію, Дісько і Землю Баффіна.

1004 Норманн Лейф Еріксон (Щасливчик), син Еріка Рудого, досяг побережжя Північної Америки.

1295 Венеціанський купець Марко Поло зробив подорож до Китаю, де прожив 17 років.

1474 Тверськой купець Опанас Никітін зробив подорож в Персію, Індію і Східну Африку.

1488 Португальський мореплавець Бартоломео Діаш обігнув південний край Африки, відкрив мис Доброї Надії.

1492 Христофор Колумб на чолі іспанської експедиції відкрив Амеріканський континент.

1497 Джон Кабот на чолі англійської експедиції досяг берегів Північної Америки.

1499 Іспанець Алонсо де Охеда відкрив побережжя Гвіани і Венесуели.

1500 Іспанський мореплавець Вієнте Яньес Пінсон відкрив гирло річки Амазонки і північне побережжя Бразилії.

1502 Португальський мореплавець Васко де Гама відкрив острів Святої Олени.

1505 Португальська експедиція відкрила острів Цейлон.

1513 Іспанець Васко Нуньес де Бальбоа пересік Панамський перешийок і відкрив Тихий океан.

1520 Експедиція Магеллана відкрила південну частину побережжя Америки і протоку Магеллана.

1522 Один з кораблів Магеллана — «Вікторія» — повернувся в Іспанію, завершивши першу в історії кругосвітню подорож.

1529 Іспанський мореплавець Сааведра відкрив Маршаллови острова.

1535 Французька експедиція Жака Картье відкрила гирло річки Святого Лаврентія.

1580 Англієць Френсіс Дрейк завершив друге навколосвітнє плавання, в ході якого він відкрив західне побережжя Америки.

1588 Завершилося третє навколосвітнє плавання Томаса Кавендіша.

1592 Англійський мореплавець Джон Дейвіс відкрив Фолклендські острови.

1595 Іспанська експедиція Альваро Менданья де Нейра відкрила Маркизькі острови.

1596 Голландський мореплавець Біллем Баренц відкрив острів Шпіцберген.

1606 Голландец Янсзон досяг берегів Австралії.

1610 Англієць Генрі Гудзон відкрив річку, залив і пролив, названі його іменем.

1642 Голландський дослідник Тасман відкрив острів Тасманія, острови Тонга і західний берег Нової Зеландії. 

1669 Місіонери-єзуїти Гадіфер де ла Салль і Луї Аннепен відкрили Ніагарський водопад.

1722 Голландець Якоб Роггевен відкрив острів Пасхи.

1741 Російська експедиція Вітуса Берінга досягло північно-західного побережья Північної Америки.

1767 Англієць Самюель Уолліс відкрив острів Таїті.

1770 Англійський капітан Дж. Кук відкрив східний берег Австралії.

1820 Російська кругосвітня експедиція Беллінсгаузена і Лазарева відкрила Антарктиду.

1856 Шотландець Давид Лівінгстон пересік Африку із заходу на схід, відкривши при цьому водопад Вікторія.

1863 Англійці Джон Спік і Джеймс Грант відкрили витоки Нілу.

1909 Американець Роберт Пірі досяг Північного полюса.

1911 Норвезький мандрівник Руал Амундсен побував на Південному полюсі.

1953 Новозеландець Едмунд Хіларі і шерп Тенцинг Норгей підкорили Джомолунгму (Еверест) — найвищу вершину світу.

Україна за часів середньовіччя та в епоху Великих географічних відкриттів

Починаючи з XIII століття, географічна інформація про Україну подавалась у звітах і друкованих творах європейських мандрівників. Поряд з внутрішньою торгівлею поширювалися торговельні зв'язки з сусідніми російськими і білоруськими, молдавськими, польськими, литовськими землями. Українські міста тривалий час відігравали важливу роль посередників у торгівлі між Сходом і Заходом. Завоювання турками в кінці XV століття узбережжя Чорного моря завдало цій торгівлі сильного удару. Якщо на заході турецькі завоювання і перекриття стародавніх торговельних шляхів спричинилися до Великих географічних відкриттів, то через територію України ще певний час проходили торговельні шляхи із заходу на схід, а отже вона продовжувала привертати увагу іноземців і відомості про неї продовжували поширюватися. Зокрема, в XVI ст. з'являються французькі описи українських земель. В 1573 р. Блез де Віжнер склав історико-географічні відомості про Галичину, Волинь і Поділля. Першим докладним описом географії України була книга (1549 р.) Зигмунда Герберштейна — німецького мандрівника, яка кілька разів перевидавалася.

Першою картою, яка охоплювала українські території від Дніпра на схід і на південь до Чорного і Азовського морів, є карта Московії італійського географа Баттісти Аньєзе, створена на підставі інформації московського посла Дмитрія Герасимова та надрукована в 1548 р. Вона стала основою для пізніших карт Московії Я.Гастальді, Г.Русцеллі та ін. Картою, що охоплювала східні і південно-східні землі України, була карта, створена Антонієм Віда і виконана на підставі інформації Івана Ляцького. Карта була опублікована в 1555 р. Оригінальною західноєвропейською картою Русі, Московії і Татарії, де відображена центральна і східна Україна та Чорне море, є карта англійського мандрівника Антонія Дженкінсона, що видана в 1570 р. Абрагамом Ортелієм.

Розвиток економічних зв'язків між окремими південно-західними землями колишньої стародавньої Київської держави, їх постійна боротьба із загарбниками стали головними передумовами утворення української народності на терені Київщини, Переяславщини, Чернігівщини, Волині, Поділля, Галичини, Закарпаття, Буковини. Головним осередком процесу формування української народності стала середня Наддніпрянщина (переважно Київщина), Переяславщина і Чернігівщина. Тут утворилося етнічне ядро українського народу, до якого тяжіло населення інших українських земель. У XIV-XV століттях українці виступають як окрема етнічна спільність із своєю мовою, спільною традицією, особливостями етнічного життя і самобутньою культурою.

Назва «Україна» стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — правобережної  і лівобережної (Київське воєводство в адміністративній системі Речі Посполитої Польської) — і використовувалася в багатьох писемних документах того часу. Гетьман П. Сагайдачний, зокрема, писав про «Україну, власну, предковічну отчизну нашу», «городи українські», «народ український». Поняття і назва «Україна» щоразу далі поширювалися за межі Київського воєводства, зокрема на лівобережжі, включаючи і Слобідську Україну, де в першій половині XVII ст. відбуваються процеси посиленої української колонізації. Особливого ж політичного значення назва «Україна» набуває в період Гетьманщини. Назви «Україна», «український», «український народ» щораз частіше вживаються у політичному і культурному житті, застосовуються в актах і документах Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Завдяки кільком виданням книги Г.Л. де Боплана про Україну, ця назва стала популярною в Західній Європі. Французький інженер і військовий картограф Г.Л. де Боплан в 1631-1647 pp. перебував в Україні, а в 1650 р. видав першу спеціальну працю про Україну і козаків — «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн». Королівський радник П.Шевальє в 1-663 р. видав другу книгу про Україну. Інформативне значення для Франції мала також двотомна праця Ж.Б. Шерера, яка охопила історію України до 1734 р. Територія України в першій половині XVII ст. перебувала в складі Польщі (воєводства Київське, Брацлавське, Подільське, Руське, Волинське, Белзьке, Берестейське, Мінське, Холмська земля), Московщини, Молдови, Туреччини, Кримського ханства. Після поділу України між Московією і Польщею в 1667 р. з'явились назви «сьогобічна» й «тогобічна» Україна, а для Лівобережжя — ще й «Малоросійська Україна».

Категорія: На допомогу учню | Додав: Таня (15.07.2016)
Переглядів: 259 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar